За умов розвинутих ринкових відносин, міжнародної торгівлі значно зростає роль спеціальних позначень, які використовують виробники для свого виокремлення та індивідуалізації, а також результатів власної діяльності. Водночас спостерігається збільшення випадків виникнення порушення суб’єктивних прав на засоби індивідуалізації. Насамперед конфліктні ситуації можуть виникнути при зіткненні прав на географічне зазначення та торговельну марку, оскільки як власник зареєстрованої торговельної марки має виключне право забороняти всім третім сторонам, без його згоди, використовувати ідентичні або схожі позначення для то варів та послуг, стосовно яких зареєстрована торговельна марка, так і будь-яка заінтересована сторона має право вживати законних засобів проти будь-якого використання, що є актом недобросовісної конкуренції згідно зі Ст. 10-bis Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р. зокрема використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.

Окремі аспекти правової охорони географічного зазначення як об’єкта права інтелектуальної власності розглядалися у працях таких українських правознавців, як А. Кодинець, М. Архіпова, Ю. Бошицький, О. Підопригора, Є. Харитонова, Р. Шишка. Ці питання порушували й практики – Г. Андрощук, І. Дармограй, С. Дмітрієва, І. Кожарська, А. Медвєдєв, М. Паладій та ін. Серед російських вчених слід назвати С. Горленко, В. Дозорцева, Є. Маміофу, С. Шатрова.

Враховуючи велике різноманіття національних законів та правових норм, у даній статті будуть розглядатися тільки положення міжнародних угод щодо співвідношення прав на торговельні марки та географічні зазначення, конфлікти між ними і принципи їх вирішення.

Основними міжнародно-правовими актами в даній сфері є Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 р. (далі – Лісабонська угода) та Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності 1994 р. (далі – Угода ТРІПС), які оперують різним термінологічним апаратом.

Лісабонська угода закріплює дефініцію «найменування місця походження» (appellation of origin) і тлумачить її як «географічну назву країни, району або місцевості, яка використовується для позначення виробу, що походить з цієї місцевості, якість і властивості якого визначаються виключно або в суттєвій мірі географічним середовищем, включаючи сюди природні і етнографічні фактори».

Угода TRIPS вживає поняття «географічне зазначення» (geographical indication), яке формулює як за значення, що визначають товар як такий, що походить із території країни-учасниці, регіону, або місцевості на її території. При цьому особлива якість, репутація або інші характеристики даного товару значною мірою пов’язані з його географічним походженням. Аналіз дефініцій «географічне зазначення» та «найменування місця походження» свідчить про їх близькість.

Лісабонська угода передбачає, що відомство будь-якої країни-учасниці Лісабонської угоди зобов’язано надавати охорону найменуванню місця походження, зареєстрованому на міжнародному рівні, якщо воно не заявило протягом одного року з дати отримання повідомлення про міжнародну реєстрацію про те, що не може гарантувати в цій країна охорону даного найменування (ст. 5 (3). Повинні зазначатись мотиви для такої заяви. На практиці трапляється, що назві місця походження, яка одержала міжнародну реєстрацію, відмовлено в охороні у країні-учасниці Лісабонської угоди через те, що ця назва вважається родовим терміном у цій країні або через те, що з нею конфліктуватимуть існуючі пріоритетні права.

Якщо заява, згідно зі ст. 5, що стосується даного найменування місця походження, яке отримало міжнародну реєстрацію, не була зроблена, це найменування місця походження охороняється згідно зі ст. 3.

Крім того, ст. 5 передбачає, що у випадку, якщо найменування, яке охороняється в країні після його міжнародної реєстрації, вже використовується третіми сторонами в даній країні з дати, передуючої повідомленню про таку реєстрацію, цим третім сторонам може бути надано право використовувати це найменування місця походження протягом додаткового дворічного терміну після закінчення одного року, протягом якого можна зробити заяву згідно зі ст. 5, до того, як таке використання слід припинити. Тобто Лісабонською угодою встановлено дворічний строк для припинення колізійного товарного знака.

Закріплення даного правила, на думку науковців, стало однією з причин низької популярності Лісабонської угоди серед міжнародної громадськості. Пункт 3 ст. 22 Угоди ТРІПС містить зобов’язання для країни-члена СОТ ex officio, якщо дозволяє її законодавство або на прохання заінтересованої сторони, відмовляти у реєстрації товарного знака або признавати недійсною реєстрацію товарного знака, який містить або складається з географічного зазначення, стосовно товарів, які не походять із зазначеної території, якщо використання зазначення у товарному знаку для таких товарів на території цієї країни має характер, котрий вводить в оману широкий загал щодо реального місця походження цих товарів.

Слід зауважити, що йдеться не про всі торговельні марки, а про ті, що складаються із географічних зазначень та які застосовуються для маркування товарів, що не походять із відповідної місцевості. Торговельна марка може містити або складатися з географічного зазначення для товарів, які не походять із відповідної місцевості, за умови, що таке використання торговельної марки не вводить в оману споживачів щодо справжнього місця походження товару.

Стаття 23 передбачає додаткову охорону географічних зазначень для вин та спиртних напоїв. Так, у реєстрації товарного знака для вин, який містить у собі або складається з географічного зазначення, що ідентифікує вина, або товарного знака для спиртних напоїв, який містить у собі чи скла дається з географічного зазначення, що ідентифікує спиртні напої, відмовляють або така реєстрація вважається недійсною ex officio, якщо це дозволяється законодавством країни-члена СОТ (далі – члена) або на прохання заінтересованої сторони, що до таких вин чи спиртних напоїв, які не мають цього походження.

Таке використання товарних знаків забороняється незалежно від того, вводяться чи ні споживачі в оману щодо справжнього місця походження вин та спиртних напоїв.

Автор статті: Дмитриченко Галина Миколаївна – здобувач Інституту законодавства Верховної Ради України.

 


Актуальные заметки:
Поделитесь этой заметкой в социальных медиа: